Чому виконавцям, авторам та видавцям в Україні знадобилось створювати окрему організацію для захисту авторських прав, а не використовувати наявні майданчики, як до цього долучилася держава і яким чином вплинула пандемія коронавірусу в інтерв’ю розповіла відома українська співачка, ініціаторка появи нової Спілки Руслана Лижичко.

На порушення авторських прав в Україні вже багато років ніхто не звертає уваги. Принаймні, це важко помітити, якщо про такі речі час від часу заявляють окремі організації чи автори. Тож, врешті, не дивно, що відомі українські виконавці, автори, видавці і продюсери об’єдналися й створили Спілку для захисту авторських прав – «Автори та Видавці». Про те, чим займатиметься нова організація і хто увійшов до її складу розповіла ініціаторка проекту, відома співачка Руслана Лижичко.

Руслано, чому питання авторських прав і, зокрема, колективного управління цими правами, постало саме зараз? Це пов’язано з пандемією і карантинними обмеженнями щодо концертів?         

Насправді проблематикою колективного управління я займаюся з 2007 року. Вже тоді ми з колегами по цеху вимагали і від Кабміну, і від Верховної Ради врегулювати це питання. Ми пропонували своє бачення, збирали прес-конференції і круглі столи, подавали законопроекти та зустрічалися з політиками. Але, мабуть, багатьом був вигідний хаос на цьому ринку, і знадобилося понад десять років, щоб було ухвалено окремий закон про колективне управління.

Зараз відбувається його застосування. Тобто, відповідно до закону акредитуються ті організації, які будуть збирати кошти для всіх авторів – як українських, так і іноземних.

З одного боку, це просто збіглося у часі з пандемією. З іншого боку, дійсно, економічна криза змусила авторів стати активнішими та почати розбиратися у власних фінансах. І нарешті, всі зрозуміли, що саме доходи від публічного використання музики мають стати цією «фінансовою подушкою» для музикантів під час таких економічних шоків для нашої індустрії. Тому українські автори хочуть, аби організації, які будуть акредитовані від їх імені збирати для музикантів кошти, були дійсно їм підконтрольні та діяли в їх інтересах.

І ви з колегами вибрали якусь з організацій, яка діятиме у ваших інтересах?

Ні, ми її створили. Створили абсолютно нову організацію, без негативної історії якихось махінацій, судів та боргів. Ба більше, ми створили організацію, яка з самого свого початку демонструє синергію між двома рушійними силами музичного бізнесу – між авторами та музичними видавництвами.

Якщо чуєте щось про конфлікт між цими силами, то знайте – його роздмухують і експлуатують для власних інтересів, зазвичай, «прихильники» піратства, або ті, хто прагне розділити і володарювати. Була навіть спроба Законом обмежити участь в колективному управлінні музичних видавництв і дозволити це тільки об’єднанням фізичних осіб.

Але видавці – це головні партнери Автора, часто його інвестори, його юристи, його бухгалтери, а іноді і його психологи (сміється). І це завжди фахівці, які добре знають свою справу, знають хто, скільки, і за що має сплатити Автору. Очевидно, що їх контроль заважає всіляким спритникам обдурити творчих людей. А потім читаємо новини про зниклі мільйони авторських грошей. Видавець розуміє цінність творчості і цінність Автора, бо без них він не може існувати. Тому наша організація – це громадська Спілка «Автори та Видавці», куди можуть входити як фізичні особи автори – правовласники, так і музичні компанії-правовласники, і навіть інші організації колективного управління. Бо збір коштів відбуватиметься на користь всіх правовласників – українських та іноземних, авторів та видавців.

Хто ще з відомих людей у вашій команді?

Наш, так би мовити, кістяк – це  Jamala, Іван Дорн, команда гурту «Бумбокс», ну, і я. У всіх у нас є компанії-видавці, які заснували Спілку разом з компаніями Міші Ясинського і Саши Варениці. І вже на перших же зборах до нас долучились автори Jerry Heil, Євген Галич з групи «О.Торвальд», Вадим Красноокий з «Mad Heads», Саша Пономарьов, а за ними такі важливі українські видавці, як Бест Мьюзік, Лавіна, Суперсиметрія В’ячеслава Вакарчука, Комп Мьюзік, які до того ще й представники Universal Publishing в Україні. Представник SONY «Світова музика» теж з нами. Ну, і далі – Оля Полякова, Злата Огневич, Сєня Присяжний з «МоторРолли», Сергій Мартинюк з «Фіолету», Девід Аксельрод… І заявки авторів з договорами продовжують надходити.

Ми запрошуємо до своєї команди всіх, абсолютно всіх авторів України і їх видавців. І це не просто гасло. Згідно з законом, кожен правовласник може стати членом організації. Та вже зараз разом члени нашої Спілки володіють авторськими правами на понад 70% популярної в нашій країні світової та української музики. Тож ми акумулювали дуже значний обсяг прав.

Чому мати такий обсяг прав – важливо?

Це головний критерій, за яким будуть визначати, хто з існуючих організацій стане акредитованою, тобто збиратиме роялті для всіх правовласників. Фактично, це «вибори у сфері авторського права». Той, хто збере більшість голосів (у прямому і переносному сенсі), той і стає переможцем у конкурсі. Це – демократія у дії. І ми, всі артисти, будемо пильно слідкувати, щоб вибори пройшли чесно і справедливо.

В Україні навіть «виборча комісія» створена для цього – вона називається комісія з акредитації організацій колективного управління. Вона, до речі, вже почала свою роботу з «підрахунку голосів».

Але ж цю комісію створили чиновники – міністерство економічного розвитку і торгівлі. Ви їм довіряєте?

Комісію очолює заступник міністра, який відповідальний у цьому відомстві за питання авторських прав та інтелектуальної власності загалом. Думаю, що у нього та його команди є достатньо досвіду та знань для цього.

Якщо говорити про досвід, вважаєте, що у вашої новоствореної організації його вистачить, щоб займатися колективним управлінням?

Організація новостворена, це правда. Але підтримують її далеко не новачки, а професіонали музичного ринку. Ми вже заручилися підтримкою акредитованих організацій-суміжників. Ба більше, алгоритм діяльності організацій колективного управління прописані як у законі, так і у міжнародних правилах. Адже колективне управління – це міжнародна мережа організацій, які обмінюються досвідом і грошима. Наприклад, мені приходять роялті з-за кордону. Але такі гроші мають надходити всім українським артистам, яких слухають в інших країнах. Водночас Україна має сплачувати тим закордонним авторам, твори яких слухають тут. Тому, отримавши акредитацію, ми напевно отримаємо й підтримку цієї міжнародної мережі, бо це в інтересах всієї світової авторської спільноти.

А як плануєте ділити ці кошти, всім порівну?

«Всім порівну» здається привабливим тільки на перший погляд. Але насправді це було б несправедливо. Розмір винагороди, який належить тому чи іншому автору, має розраховуватись прямо пропорційно до кількості використань його музики.

Наприклад, всі радіостанції та телеканали подають звіти – скільки якої музики було використано у цьому місяці. Ця інформація обробляється і, за відповідними формулами, розраховується відсоток – скільки від загального обсягу належить кожному правовласнику.

Ми розуміємо важливість диджиталізації для прозорості діяльності. Використання цифрових технологій дозволить оптимізувати взаємодію нашої організації з правовласниками через власний електронний кабінет. Разом з тим, ми пильно слідкуватимемо, щоб вартість цих технологій була виправданою і не перетворювалась у бездонну прірву, яка поглинає авторські гроші.

Добре, що ви згадали IT–технології. Можливо, у сучасному світі вже не потрібні організації колективного управління, а кожен автор може напряму від користувачів отримувати свої роялті?

Завдання організації колективного управління – зібрати максимально можливий обсяг роялті при мінімально можливих витратах. Тому її роль у сучасному світі – це постійний контроль і аналітика використання музики, визначення справедливої ціни за таке використання, і належне підтримання баз даних правовласників і їх творів. Навряд чи це можна автоматизувати. А от автоматизація процесів збору, розподілу та виплат потрібна, щоб підвищувати якість і швидкість цих процесів з одного боку, і зменшувати вартість з іншого.

Питання лише у тому, щоб робота була ефективною, а витрати на її діяльність – мінімальними. Бо всі зібрані кошти належать правовласникам, і мають у більшій частині потрапляти до авторів, а не в кишені ланцюга адміністраторів і їх технічних постачальників.

Звучить гарно, та як ви проконтролюєте менеджмент?

Контроль – це, перш за все, можливість звільнити чи відсторонити, скажімо так, «низькоякісний» менеджмент. Попередня практика покладала це на Загальні збори, які часто-густо важко було швидко зібрати, та ще й потребувало для таких рішень не простої більшості, а 2/3 чи 3/4 голосів.

Нашим Статутом директорів призначають і звільняють простою більшістю. При цьому, будь-яка кількість правовласників-фізичних осіб, які присутні на зборах, за статутом, мають 50% голосів. Як і будь-яка кількість юридичних осіб. Ці ж загальні збори обирають Раду правовласників, з рівною кількістю авторів і видавців. Це – наглядовий орган, який може відсторонити від повноважень директора, і до складу якого ми плануємо ввести представників користувачів (це теж передбачено Статутом). Ну, і ще президент Спілки має право отримати будь-яку інформацію і, в разі чого, скликати наглядовий орган або навіть Загальні збори для вирішення критичних ситуацій. Тобто у нас, можна сказати, трирівневий контроль з боку правовласників, а ще ж є і внутрішні адміністративні механізми. З іншого боку, чим простіший і прозорий механізм управління Спілкою, тим простіше контролювати менеджмент.

А яку роль в організації «Автори та Видавці» ви бачите для себе особисто?

Після перемоги у Євробаченні я стала одним з перших українських авторів, які почали отримувати кошти за публічне використання музики з усього світу. І вже тоді стало зрозуміло, що в Україні потрібно вибудовувати таку ж систему. Я з колегами понад п’ятнадцять років над цим працювала. І от, нарешті, прийшов час завершити цей процес становлення цивілізованої системи організації колективного управління в Україні.

Я слідкувала за всіма «качєлями» навколо першості у колективному управлінні. Завжди говорила, що потрібна нова структура. Кілька разів дозволяла себе долучити до організацій, які декларували свою оновленість, а насправді міняли керівників та продовжували вибудовувати діяльність під потреби свого менеджменту. І от, нарешті, з’явилось дійсно нове об’єднання з можливістю почати з чистого аркуша. Це об’єднання дійсно відкрите для всіх, навіть для подібних організацій чи їх членів. Тому я прийняла пропозицію від колег стати президентом громадської спілки «Автори та Видавці». Я представлятиму Спілку у засобах масової інформації та державних установах. Я готова до кропіткої роботи по контролю за менеджментом та внутрішніми процесами. Я маю допомогти у справах організації на міжнародному рівні. І, найголовніше, я вірю, що зможу об’єднати всіх наших правовласників у єдину родину, бо ми того варті.

Ви згадали про міжнародний рівень. Які перспективи співпраці з іноземними організаціями?

Іноземні організації працюють або з тим єдиним, хто є в країні, або з тими, хто добре працює, або з тим, кого уповноважує  держава. Ми точно не єдині, але ми точно заряджені добре працювати, а з повноваженнями від держави ми швидко покажемо високий результат. Ми маємо чіткі сигнали від міжнародних організацій, що вони втомились від суперечок між українськими організаціями колективного управління та прагнуть добре налагодженої роботи і співпраці. Нині жодна українська організація не є повноправним членом міжнародних авторських об’єднань. І я готова працювати, щоб громадська Спілка «Автори та Видавці» приєдналась до «світової родини» авторських товариств та стала гідним партнером.

Посилання на новину: https://www.unian.ua/society/ruslana-lizhichko-pro-novu-spilku-dlya-zahistu-avtorskih-prav-novini-ukrajini-11250020.html